середу, 27 травня 2015 р.
вівторок, 26 травня 2015 р.
Волейбол
Волейбо́л (від англ. volleyball), інша назва: відбива́нка (заст., діал.)[1] — спортивна гра з м'ячем, у якій дві команди змагаються на спеціальному майданчику, розділеному сіткою.
Загальні відомості
Існують декілька різних версій гри. Мета гри — направити м'яч над сіткою таким чином, щоб він доторкнувся до ділянки суперника та запобігти спробі гравців суперника зробити те саме. Для цього команда має торкнутися до м'яча не більше трьох разів (або, можливо, ще один раз на блоку).
М'яч вводиться до гри через подачу: гравець, що подає, завдає удару по м'ячу направляючи його у бік суперника. Розіграш кожного м'яча триває до приземлення м'яча на майданчик, виходу в «аут» або порушення правил.
У волейболі команда, яка виграла розіграш, отримує очко (за системою «кожний розіграш — одне очко»). Коли команда, що приймає подачу, виграє розіграш, вона одержує очко і право подавати, її гравці переходять на одну позицію за годинниковою стрілкою.
Волейбол (англ. volleyball від volley — «залп», «удар з льоту», і ball — «м'яч») — вид спорту, командна спортивна гра, в процесі якої дві команди змагаються на спеціальному майданчику, розділеному сіткою, прагнучи направити м'яч на сторону суперника так, щоб він приземлився на майданчику супротивника (добити до підлоги), або гравець команди, що захищається, припустився помилки. При цьому для організації нападу гравцям однієї команди дається не більше трьох торкань м'яча поспіль (на додаток до торкання на блоці). Центральний орган волейболу, як міжнародного виду спорту, що визначає зведення правил FIVB (англ.) — Міжнародна волейбольна федерація. Волейбол —олімпійський вид спорту з 1964 року. Волейбол — неконтактний, комбінаційний вид спорту, де кожен гравець має свою спеціалізацію на майданчику. Найважливішими якостями для гравців у волейболі є стрибучість для можливості високо піднятися над сіткою, реакція, координація, фізична сила для ефективних ударів. Для любителів волейбол — поширена розвага і спосіб відпочинку завдяки простоті правил і доступності інвентарю. Існують численні варіанти волейболу, що відгалузилися від основного виду, — пляжний волейбол (олімпійський вид з 1996 року), міні-волейбол.
Історія
Походження сучасного волейболу
Винахідником волейболу вважається Вільям Джон Морган, викладач фізичного виховання коледжу Асоціації молодих християн (YMCA) в місті Холіоке (штат Массачусетс,США). 9 лютого 1895 року в спортивному залі він підвісив тенісну сітку на висоті 197 см, і його учні, число яких на майданчику не обмежувалося, стали перекидати через неї баскетбольний м’яч. Морган назвав нову гру «мінтонет». Роком пізніше гра демонструвалася на конференції коледжів асоціації молодих християн в Спрінгфілді і за пропозицією професора Альфреда Т. Хальстеда отримала нову назву — «волейбол». У 1897 році були опубліковані перші правила волейболу. Загальні правила гри сформувалися в 1915—25. У країнах Америки, Африки, Європи практикувався волейбол з шістьма гравцями на майданчику, в Азії — з дев'ятьма або дванадцятьма гравцями на майданчику 11х22 м без зміни позицій гравцями під час матчу. У 1922 році проведені перші загальнонаціональні змагання — в Брукліні відбувся чемпіонат YMCA за участю 23 чоловічих команд. У тому ж році була утворена федерація баскетболу і волейболу Чехословаччини — перша у світі спортивна організація з волейболу. У другій половині 1920-х років виникли національні федерації Болгарії, СРСР, США і Японії. У той же період формуються головні аспекти техніки — подача, приймання, нападний удар і блок. На їх основі виникає тактика командних дій. У 1930-і роки з'явилися груповий блок і страхування, варіювалися нападні й обманні удари. У 1936 році на конгресі Міжнародної федерації з гандболу, що проводився в Стокгольмі, делегація Польщі виступила з ініціативою організувати технічний комітет з волейболу як частину федерації з гандболу. Була утворена комісія, до якої увійшли 13 країн Європи, 5 країн Америки і 4 країни Азії. Членами цієї комісії як основні були прийняті американські правила з незначними змінами: виміри проводилися в метричних пропорціях, м'яча можна було торкатися всім тілом вище поясу, після того, як торкнувся м'яча на блоці, гравцю було заборонено повторне торкання поспіль, висота сітки для жінок — 224 см, зона подачі була суворо обмежена.
Післявоєнна історія
Після закінчення Другої світової війни стали розширюватися міжнародні контакти. 18—20 квітня 1947 в Парижі відбувся перший конгрес Міжнародної федерації волейболу (FIVB) за участю представників 14 країн: Бельгії, Бразилії, Угорщини, Єгипту, Італії, Нідерландів, Польщі, Португалії, Румунії, США, Уругваю, Франції, Чехословаччини і Югославії, які і стали першими офіційними членами FIVB. FIVB затвердила офіційні міжнародні правила, а в її складі були утворені арбітражна комісія і комісія з розробки і вдосконалення правил гри. Першим президентом FIVB був обраний французький архітектор Поль Лібо, якого згодом неодноразово переобирали на цю посаду до 1984 року.
Нові правила
У 1984 році Поля Лібо змінив на посту президента FIVB доктор Рубен Акоста, адвокат з Мексики. За ініціативою Рубена Акости проведено численні зміни в правилах гри, направлені на підвищення видовищності змагань. Напередодні Олімпійських ігор-1988 в Сеулі відбувся 21-й конгрес FIVB, на якому були прийняті зміни в регламенті вирішальної п'ятої партії: тепер вона повинна гратися за системою «раллі-пойнт» («розіграш-очко»). З 1998 року така система підрахунку очок розповсюджується на весь матч, в тому ж році з'явилося амплуа ліберо.
На початку 1980-х з'явилася подача в стрибку і сама гра стала ще агресивнішою і швидшою. Збільшився й зріст волейболістів. Якщо в 1970-і роки в команді могло не бути жодного гравця зростом вище 2-х метрів, то з 1990-х років все змінилося. У командах високого класу нижчими 195—200 см зазвичай є лише ліберо. Навіть у жіночих командах гравці вищі за два метри — нормальне явище. З 1990 року стала розігруватися Світова ліга з волейболу, щорічний цикл змагань, покликаний збільшити популярність цього виду спорту у всьому світі. З 1993 проводиться аналогічне змагання у жінок — «Гран-прі».
Сучасний стан
З 2006 року FIVB об'єднує 219 національних федерацій волейболу. Волейбол є одним з найпопулярніших видів спорту на планеті. Найрозвиненішим волейбол, як вид спорту, є в таких країнах, як Бразилія, Італія, Китай, Росія, США, Японія, Польща. Чинним чемпіоном світу серед чоловіків є збірна Бразилії (Чемпіонат світу з волейболу2010 року).
Правила
Гра ведеться на прямокутному майданчику розміром 18х9 метрів. Майданчик розділений посередині сіткою. Гра ведеться сферичним м'ячем колом 65—67 см, вагою 260—280 г. Кожна з двох команд складається максимум з 12 гравців, а на полі одночасно знаходяться 6. Мета гри — ударом добити м'яч до ігрової поверхні майданчика половини супротивника або примусити його помилитися.
Гра починається введенням м'яча в гру за допомогою подачі. Після введення м'яча в гру подачею і успішного розіграшу подача переходить до тієї команди, яка виграла очко. Майданчик за кількістю гравців умовно розділений на 6 зон. Після кожного переходу права подачі переходять від однієї команди до іншої в результаті розіграшу очка, гравці переміщаються в наступну зону за годинниковою стрілкою.
Подача
Виконує подачу гравець, який в результаті останнього переходу переміщається з другої в першу зону. Подача проводиться із зони подачі за задньою лінією ігрового майданчика. Завдання гравця, що подає, відправити м'яч на половину супротивника. До того як гравець не торкнеться м'яча при подачі, жодна частина його тіла не повинна торкнутися поверхні майданчика (особливо це стосується подачі в стрибку). У польоті м'яч може торкнутися сітки, але не повинен торкатися антен або їх уявного продовження вгору. Якщо м'яч торкнеться поверхні ігрового майданчика, команді, що подавала, зараховується очко. Якщо гравець, який подавав, порушив правила або відправив м'яч до ауту, то очко зараховується команді, що приймала. Не дозволяється блокувати м'яч при подачі, перериваючи його траєкторію над сіткою. Якщо очко вигране командою, яка подавала м'яч, то подачу продовжує виконувати той же гравець.
Прийом
Зазвичай приймають м'яч гравці, які стоять на задній лінії, тобто в 5, 6, 1 зонах. Проте прийняти подачу може будь-який гравець. Гравцям команди, що перебувають на прийомі, дозволяється зробити три торкання і максимум після третього перевести м'яч на половину супротивника. Обробляти м'яч на прийомі можна в будь-якому місці майданчика і вільного простору, але тільки не на половині майданчика супротивника. При цьому, якщо доводиться пасом переводити м'яч назад на свою ігрову половину, друга передача з трьох не може проходити між антенами, а обов'язково повинна проходити поза ними. Під час прийому не допускається затримка м'яча при його обробці, хоча приймати м'яч можна будь-якою частиною тіла.
Атака[ред. • ред. код]
Зазвичай при успішному прийомі м'яч приймається гравцями задньої лінії (1-е торкання), доводиться до зв'язкового гравця (2-е торкання), який передає м'яч гравцеві атаки (3-е торкання). При ударі м'яч, повинен пройти над сіткою, але в просторі між двома антенами. При цьому м'яч може зачепити сітку, але не повинен зачіпати антени або їх уявного продовження вгору. Гравці передньої лінії можуть атакувати з будь-якої точки майданчика. Гравці задньої лінії перед атакою повинні відштовхуватися за спеціальною триметровою лінією. Заборонено атакувати (тобто завдавати удару по м'ячу вище за лінію верхнього краю сітки) тільки ліберо.
Регламент
Волейбольна партія не обмежена в часі і триває до 25 очок. При цьому якщо перевага над супротивником не досягла 2 очок, партія триватиме до тих пір, поки не буде досягнута потрібна перевага. Матч триває до того, як одна з команд виграє три партії. У п'ятій партії (тай-брейк) рахунок ведеться до 15 очок. У кожній партії тренер кожної з команд може попросити два тайм-аути по 30 секунд. Додатково у перших 4 партіях призначаються технічні тайм-аути після досягнення однієї з команд 8 і 16 очок (по 60 секунд). У кожній партії тренер має право провести не більше 6 замін польових гравців (окрім ліберо).
середу, 20 травня 2015 р.
ЛЕГКА АТЛЕТИКА
Легка́ атле́тика — олімпійський вид спорту, що об'єднує наступні дисципліни: бігові види, спортивна ходьба, технічні види (стрибки і метання), багатоборства, пробіги (біг по шосе) і кроси (біг по бездоріжжі). Один з основних і наймасовіших видів спорту.
Керівний орган — Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій (ІААФ), створена в 1912 році і об'єднує 212 національних федерацій (на 2011 рік). ІААФ дає таке визначення терміну «легка атлетика»: «змагання на стадіоні, біг по шосе, спортивна ходьба, крос і біг по горах (гірський біг)»
Історія
Легкоатлетичні вправи проводилися з метою фізичної підготовки, а також для проведення змагань ще в глибокій старовині. Алеісторія легкої атлетики, як прийнято вважати, почалася зі змагань з бігу на олімпійських іграх Стародавньої Греції (776 рік до нашої ери).
Сучасна легка атлетика почала свій шлях з окремих спроб в різних країнах проводити змагання в бігу, стрибках і метаннях. Зафіксовані результати в стрибку з жердиною в 1789 р. (1 м 83 см, Д. Буш, Німеччина), у бігу на одну милю в 1792 р. (5.52,0, Ф. Поуелл, Великобританія) і 440 ярдів в 1830 р. (2.06,0, А. Вуд, Великобританія), в стрибку у висоту в 1827 р. (1.57,5, А. Вілсон, Великобританія), в метанні молота в 1838 р. (19 м 71 см, Район, Ірландія), в штовханні ядра в 1839 р. (8 м 61 см, Т. Каррадіс, Канада) та ін. Вважається, що початок історії сучасної легкої атлетики поклали змагання з бігу на дистанцію близько 2 км учнів коледжу в м. Регбі (Англія) в 1837 р., після чого такі змагання стали проводитися в інших навчальних закладах Англії.
Пізніше в програму змагань стали включати біг на короткі дистанції, біг з перешкодами, метання ваги, а в 1851 р. — стрибки в довжину і висоту з розбігу. У 1864 р. між університетами Оксфорда і Кембриджа були проведені перші змагання, що стали в подальшому щорічними, що поклали початок традиційним двостороннім матчам.
У 1865 р. був заснований Лондонський атлетичний клуб, який популяризував легку атлетику, проводив змагання і спостерігав за дотриманням статусу о аматорстві. Вищий орган легкоатлетичного спорту — любительська атлетична асоціація, — який об'єднав всі легкоатлетичні організації Британської імперії, був організований в1880 р.
Дещо пізніше, ніж в Англії, стала розвиватися легка атлетика в США (атлетичний клуб в Нью-Йорку організувався в 1868 р., студентський спортивний союз — в 1875 р.), де швидко досягла широкого розповсюдження в університетах. Це забезпечило в наступні роки (до 1952 р.) провідне положення американських легкоатлетів у світі. До 1880–1890 р. в багатьох країнах світу були організовані любительські легкоатлетичні асоціації, які об'єднали окремі клуби, ліги і отримали права вищих органів по легкій атлетиці.
Широкий розвиток сучасної легкої атлетики пов'язано з відродженням олімпійських ігор (1896 р.), в яких, віддаючи данину давньогрецьким олімпіад, їй відвели найбільше місце. І сьогодні Олімпійські ігри — потужний стимул для розвитку легкої атлетики в усьому світі.
Початок поширенню легкої атлетики в Росії було покладено в 1888 р., коли в Тярльово, поблизу Петербурга, був організований спортивний гурток. У тому ж році там було проведено перше в Росії змагання з бігу. Вперше першість Росії з легкої атлетики проходило в 1908 р. У ньому взяли участь близько 50 спортсменів.
У 1911 р. створюється Всеросійський союз любителів легкої атлетики, який об'єднав близько 20 спортивних ліг Петербурга, Москви, Києва, Риги та інших міст.
У 1912 р. російські легкоатлети (47 осіб) вперше брали участь в олімпійських іграх — в Стокгольмі. Через слабку підготовленість спортсменів та погану організацію виступ російських легкоатлетів пройшло невдало — ніхто з них не зайняв призового місця.
Після Великої Жовтневої соціалістичної революції велику роль у розвитку легкої атлетики зіграв Всевобуч. За його ініціативою в ряді міст відбулися великі змагання, в програмі яких головне місце відводилося легкої атлетики: в Омську — I Сибірська олімпіада, в Єкатеринбурзі — I приуральська олімпіада, в Ташкенті — Середньоазіатська, в Мінеральних Водах — Північно-Кавказька. У 1922 в Москві вперше було проведено першість РРФСР з легкої атлетики. Перші міжнародні змагання радянських легкоатлетів відбулися в 1923 р. Вони зустрілися зі спортсменами робочого спортивного союзу Фінляндії.
Біг
-
- спринтерський — на короткі дистанції (100, 200, 400 м); 110 м (100 м у жінок) та 400 м з бар'єрами (у чоловіків); та відповідніестафети (4х100 та 4х400 м);
- біг на середні дистанції (800 та 1500 м)
- стаєрський — біг на довгі дистанції (5000 та 10000 м), «стипль-чейз» — 3000 м з перешкодами (бар'єрами та ровом з водою); тамарафон (42 км 195 м).
Деяка частина легкоатлетичних змагань проводиться також взимку під дахом в скороченому варіанті (наприклад замість спринту 100 м змагаються на 60-метровій дистанції).Також існує велика кількість неолімпійских видів змагань з бігу, з котрих проводяться чисельні міжнародні змагання як серед чоловіків, та і жінок, або об'єднані забіги, чемпіонати світу та Європи; ведеться залік світових рекордів — наприклад з гладкого бігу (на традиційних для англомовного світу дистанціях, що вимірюються в ярдах та милях) та з кросу.Серед довгих дистанцій найпопулярніші напівмарафон (21,1 км), чвертьмарафон (10,5 км), існують змагання з «ультра-марафону» — біг на дистанції, що перевищують 42 км 195 м (50 км, 100 км тощо). Існують також чисельні змагання в бігу на час — біг на 1 годину, 2, 6, 12, 24 години, багатодобові пробіги тощо.
Хода]
Окремо від бігу проводяться змагання з ходи, за правилами якої спортсмени не повинні бігти, тобто відривати від землі водночас обидві ноги. Звичні дистанції ходи — 20 км і 50 км.Стрибки Стрибки поділяють на:
- стрибки у висоту,
- стрибки у довжину,
- потрійний стрибок
- стрибки з жердиною
.
Метання Метання поділяють на :
Легкоатлетичні багатоборства
Багатоборства включають змагання із кількох легкоатлетичних дисциплін, і переможець визначається за сумою очок, які даються за результат у кожній дисципліні. До сучасної олімпійської програми входять десятиборство у чоловіків та семиборство у жінок. До 1980 року жіночі змагання проводилися з п'яти видів, утворюючи п'ятиборство. До чоловічого десятиборства входять чотири бігові дисципліни, три стрибкові та три метальні.Змагання у залах проводяться зазвичай за вкороченою програмою, оскільки деякі з дисциплін, такі як метання списа, наприклад, потребують простору.Організації
Головним органом управління справами легкої атлетики є Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій IAAF, заснована в 1912 році після стокгольмської Олімпіади. IAAF встановлює правила проведення змагань і наглядає за їх дотриманням, офіційно засвідчує світові рекорди та забезпечує організацію міжнародних змагань. IAAF налічує 212 національних федерації, тобто включає в себе усі країни світу і навіть деякі території, які ще не отримали офіційної незалежності.Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій має шість континентальних підрозділів. Європейська асоціація легкої атлетики заснована в 1970 році. В Україні розвитком легкої атлетики займається Федерація легкої атлетики України.Основні змагання
Міжнародні змагання з легкої атлетики організовані за чотирирічними циклами. Головні турніри — Олімпійські ігри та чемпіонати світу з легкої атлетики, що відбуваються щочотири роки. У цих великих змаганнях можуть брати участь у кожному з видів тільки по три спортсмени від країни. Для відбору гідних спортсменів із великого числа країн, міжнародною асоціацією встановлені мінімальні нормативи, яким повинні задовольняти претенденти на участь.Олімпійські ігри
Легка атлетика входить до числа п'яти олімпійських видів спорту, які були представлені на всіх Олімпіадах. Число медалей, які розігруються на олімпійських змаганнях змінювалося від 12 на першій олімпіаді 1896 до 47 на на Літніх іграх у Пекіні. Жінки почали змагатися на Олімпіадах, починаючи з 1928 року, проти волі барона де Кубертена. Олімпійський легкоатлетичний турнір проводиться на Олімпійському стадіоні і є центральною подією олімпійської програми, притягаючи увагу глядачів ізасобів масової інформації.Чемпіонати світу
Чемпіонати світу з легкої атлетики мають порівняно коротку історію. Перший такий турнір відбувся в 1983 році в Гельсінкі. Переможці змагань в кожній дисципліні оголошуються чемпіонами світу. Починаючи з 1991 року змагання стали проводитися щодва роки, відбуваючись у рік перед Олімпіадою і в рік після Олімпіади. В проміжні роки проводяться чемпіонати світу з кросу. Чемпіонати світу з легкої атлетики в залі проходять теж щодва роки, відмінні від тих, в яких проходять чемпіонати на відкритому повітрі. Перший такий чемпіонат відбувся в 1985 році в Парижі, але офіційна назва затвердилася тільки, починаючи з турніру 1987 року в Індіанаполісі.Чемпіонати континентів
Континентальні федерації легкої атлетики проводять власні чемпіонати. Чемпіонати Європи також відбуваються щочотири роки посередині олімпійського циклу. Перший такий чемпіонат був організований в Турині в 1934 році, останній відбувся у 2010 в Барселоні. Починаючи з 1966 року проводяться чемпіонати Європи в залах. Окремо організовуються також чемпіонати світу й Європи з кросу, ходьби, напівмарафону й марафону.Легкоатлетичні турніри
Окрім чемпіонатів щороку проходить чимало турнірів світового й регіонального масштабу, які фінансуються громадськими організаціями й приватними спонсорами. Здебільшого програма таких турнірів скорочена до кількох дисциплін. На такі турніри спортсмени отримують особисті запрошення від організаторів, які керуються в своїх рішеннях як міркуваннями найкращих результатів, так і представництва від окремих країн, зазвичай країн-організаторів.Низка змагань Золотої ліги входить у Всесвітній тур легкої атлетики з 1998 року. На змагання ліги запрошуються спортсмени, які мають найкращі результати в сезоні. Змагання ліги широко освітлюються засобами масової інформації, зокрема телебаченням. У 2008 році вони включали 6 турнірів: в Осло, Римі, Цюріху, Брюселі таБерліні з фіналом у Монако. Спортсмени, які зуміли виграти всі турніри у своїй дисципліні, ділять між собою джекпот — злиток золота вартістю один мільйон доларів. Шість дисциплін, для яких чинне це правило, вибирає IAAF.Інші турніри, менш престижні, ніж Золота ліга, об'єднані в Супер-гранпрі та Гранпрі. Вони повинні відповідати численним критеріям щодо якості інфраструктури, забезпечення, мінімального грошового фонду, представництва легкоатлетів відповідно до рейтингу. Змагання ще нижчого рангу не дають спортсменам очок в класифікацію IAAF. Світові фінали, що відбуваються в кінці сезону, збирають найкращих спортсменів року.Інші змагання
Командні змагання з легкої атлетики зазвичай називаються кубками. Серед них Кубок світу серед націй, в якому змагаються команди континентів, Кубок світу з марафону, Кубок світу з ходьби. В Європі з 1965 року проводиться Кубок Європи з легкої атлетики — змагання між командами європейських країн. Починаючи з 1993 це змагання проходить щорічно.Міжнародні матчі включають у себе змагання у всій олімпійській програмі. Серед таких матчів особливо принциповими були матчі між США та СРСР. У час до проведення чемпіонатів світу ці змагання мали статус основного змагання року. Франція спробувала відновити престиж таких змагань, організувавши Деканасьон — турнір з десяти дисциплін між провідними легкоатлетичними державами світу (Україна займає в цих змаганнях 5-6 місця). Крім того, легкоатлетичні змагання входять до складу таких змагань, як Ігри Співдружності, Середземноморські ігри, Панамериканські ігри, універсіади тощо.Легка атлетика в Україні
Україна традиційно одна з провідних націй в легкій атлетиці. На останній, пекінській Олімпіаді, українські спортсмени здобули 5 медалей, серед яких золота медальНаталі Добринської в десятиборстві. Українським спортсменам належать світові рекорди: Сергій Бубка є власником захмарного світового рекорду в стрибках з жердиною,Інесі Кравець належить світовий рекорд у потрійному стрибку, Юрію Сєдих — в метанні молота, а українська багатоборка Наталія Добринська володіє світовим рекодом в п`ятиборстві. Розвиток легкої атлетики в Україні має також чимало проблем, зв'язаних із застарілою інфраструктурою, нестачею фінансування, старінням тренерських кадрів.
.
Підписатися на:
Дописи (Atom)